Хоровод чудних пригод (збірка дитячих віршів) Инна Костевна Кульская До книжки української радянської поетеси Інни Кульської ввійшли вибрані твори, написані протягом багатьох років. Читачі знайдуть вірші про недбайливих школярів, які через лінощі та неуважність потрапляють у кумедні ситуації, вірші, що навчають любити дотепне влучне слово і критично ставитись до власних недоліків. Інна Кульська ХОРОВОД ЧУДНИХ ПРИГОД Вірші Для молодшого шкільного віку КИЇВ «ВЕСЕЛКА» 1979 До книжки української радянської поетеси Інни Кульської ввійшли вибрані твори, написані протягом багатьох років. Читачі знайдуть вірші про недбайливих школярів, які через лінощі та неуважність потрапляють у кумедні ситуації, вірші, що навчають любити дотепне влучне слово і критично ставитись до власних недоліків. Малюнки Владислава Ширяєва Передмова Миколи Сингаївського УСМІХНІТЬСЯ, ДРУЗІ! Кажуть, хто частіше усміхається, той швидше виростає, тому більше вдається, легше в навчанні, в роботі. Щира усмішка допомагає. Треба лише сприйняти, відчути, зрозуміти її. З такою доброзичливою усмішкою читаються і сприймаються жартівливі та сатиричні вірші Інни Кульської. В них завжди присутнє почуття гумору, цікаві спостереження над життям дітей і дорослих, сатиричні узагальнення. Звичайно, що не всім вони приємні, бо ж допитливі читачі розуміють, що це йдеться про них, що дошкульне слово спрямоване на їхню адресу. Багато школярів, мабуть, надовго запам'ятали веселу, дотепну «їжачиху» поетеси. Її гострі колючки добре дошкулили багатьом ледарям, забіякам, вередіям, брехунцям тощо. Своїми колючками-дотепами їжачиха лікує численні школярські «хвороби», дає веселі поради шкільним стінгазетам, відповідає на стурбовані листи школярів. Такими життєвими турботами, непідробною усмішкою пройнята книжка Інни Кульської «Хоровод чудних пригод», яку ви берете до рук. Вміщені в ній гуморески, байки, невеличкі поеми сприймаються весело, легко, цікаво В них нема нав'язливості, голих повчань, вони будять у читача почуття чесності, працелюбства, зневаги до всякого роду фальші. І дуже важливо, що кожен вірш несе в собі виховне зерно, добру пораду. Перед нами постає ціла галерея дотепних, я б сказав, життєвих, колоритних образів, так уміло змальованих поетесою. Тут — Одарка Ледарівна і Стецько Штовханюк, пляжниця зі стажем і Гриць Крикун, а також ряд інших образів ледарів, зазнайок, хвальків, забіяк. Сорок років Інна Костівна Кульська працює в літературі. За цей час письменниця подарувала дітям понад тридцять книжок віршів, біля двадцяти п'яти п'єс, десятки пісень та оповідань. Чимало з них було премійовано на республіканських конкурсах, перекладено російською, білоруською та іншими мовами. Село Самгородок на Вінниччині з бабусиними піснями, загадками, з піччю, розмальованою півнями, — то світ її дитинства; коли над полем-видноколом золота діжа котиться, коли за лісом, за пралісом синій вогонь горить, коли сон лежить під хворостом догори хвостом, — кричить, дай солі. І хтозна, може, саме звідти починався той «Струмок», який через багато років забринів, загомонів, точно спрямовував свій біг, поглиблював русло, вилився в першу збірку. Перша книжка Інни Кульської «Струмок» вийшла в 1946 році — на початку війни весь тираж її найпершої збірки загинув од вибуху бомби. Творчість І. Кульської різноманітна, багатожанрова. Впродовж багатьох років письменниця знаходить дорогу до запитів і розуму дітей, знаходить для них дорогоцінні скарби слова, приказки, пісні, казки, скоромовки, які так влучно, доступно передають своєрідність дитячого світу і душі народної. Роки навчання І. Кульської в Києві, спочатку в трудовій школі, а згодом у Театральному інституті та Державному університеті — це нові захоплення хореографією, режисерською роботою, драматургією. Вона бере участь в роботі молодіжного театру «Іскра». її п'єса «Жінка Сходу» в постановці іскрівців ішла на сцені Київського оперного театру, коли авторові було п'ятнадцять років. При Будинку вчених у Києві І. Кульська сама керує драматичним гуртком, пише для нього сценівки, жартівливі казки. Та над усіма тимчасовими захопленнями Інни Костівни література мала найголовнішу роль, вирішальну для поетеси ходу. Її твори все частіше з'являються на сторінках журналів. Тема природи займає найбільше ліричних, пройнятих любов'ю і щирістю сторінок у творчості І. Кульської. Про її багатства і таємниці написані книги: «Розумні рученята», «Між рясного листя», «Крилата сторожиха», «Нас п'ятеро у зірочці», «Барвисте коло» та інші. В її ліричних віршах знаходимо стільки тепла і роздумів, скільки подій і особливостей у кожної пори року, тому що кожна з них має свої турботи, свої голоси і кольори: Подивися, подивися, Як працює Червень-місяць: Взяв у сонячні долоні Фарби радісні, червоні; Лиш побачив полунички — Нарум'янив їхні щічки, Лиш торкнув черешні в листі — І вони вже червонисті. Почуття краси і животворного подиху природи письменниця прагне якнайширше, доступніше, просто донести до розуміння її найменших господарів. У віршах І. Кульської тому й відчувається широкий поетичний простір, що вона в дію сміливо вводить природу, навчає дитину спостерігати природні явища, збагачувати свої знання. Просто, весело, поетично і разом з тим ясно, динамічно будується фраза в І. Кульської. У вірші «Хазяєчка» двома рядками змальована картина грозяного неба і самої дощової зливи: Хмари плакали вгорі, Краплі падали в дворі. Інна Кульська добре розуміє казковий світ дітвори, вміє цікаво, поетично, талановито розмовляти з дітьми. Її творчість засвідчує глибоке знання традицій народної казкової поезії — вируючого джерела мудрості, дотепу, таємничості і щиро відкритого іскристого жарту. Читаючи казки, невеличкі за розміром поеми Кульської, ми входимо в світ народних образів, художньої простоти і, разом з тим, високої смислової навантаженості слова. Давно припали до серця малечі її казки: «Про дівчинку Василинку та пісеньку-веселинку», «Куций хвіст», «Казка про фіалку», «Іллічеві ковзани», поема «На зупинці Западинці». Та найбільшою любов'ю, популярністю у читачів користуються гумористичні, сатиричні твори письменниці. З цього Доробку найцікавіші книжки гумору: «Звідки двійки?», «Їжачиха», «Пучок веселих колючок» і «Хоровод чудних пригод». В жартівливих творах І. Кульської спостерігаємо своєрідну паралель з Глібовськими «Жартами та загадками дідуся Кенира», з народними смішинками, що так виблискують, світяться рясними барвами в гумористичних творах для дітей П. Воронька, М. Стельмаха, Г. Бойка. Напівсерйозно, напівжартома розмовляє поетеса з дітьми, але там, де мова йде про базік, нетіпах, ледарів, чванливців — її відповідь нещадна і сувора. Недаремно дві збірки мають такі колючі назви: «їжачиха», «Пучок веселих колючок». Ці книги народжувались як необхідна потреба життя. Газета «Зірка» запросила «їжачиху» відкрити на своїх шпальтах «Кабінет жарту і сміху». «їжачишин» поштамт одержав від читачів тисячі листів, які й підказали нові сюжети: «Їжачиху» можна в школи Викликати на уколи: Лікуватиме вона, Бо дошкульні ліки зна. Для нечемних І ледачих, Боягузів, Нетерплячих, Для лукавих брехунців, Забіяк і пустунців, Ліки ці — веселий сміх. Покуштуйте ліків цих! Численні піонерські організації, самодіяльні гуртки, вожаті взяли на озброєння «веселі колючки». Частенько запрошують на свої збори «їжачиху». І як чудово лікує вона своїми уколами забіяк і нечепур! Про це повідомляють сотні дитячих листів. «Ми читаємо вірші з книжки «Пучок веселих колючок» і сміємося, сміємося, а деякі з наших хмуряться, бо то ж про них. А ще беремо вірші з «Пучка» до стінгазети, тільки ім'я змінюємо. І от наш Степанко-ледар так наколовся на веселу колючку, що задумався. Нехай ображається та виправляється». Що ж, це вже ділова розмова автора з колективом. Розмова тактовна, вміла, що легко засвоюється молодшими і старшими читачами. І основне те, що в гумористичних віршах поетеси випромінюється дуже важлива якість поезії взагалі і дитячої особливо — це дитинність. «Їжак» Інни Кульської — це справжній вояка і добродушний жартун. Був у класі Язичок, Язичок Без кісточок; Без упину Торохтів: На хвилину — Двісті слів!.. ……………….. Після перших голочок Покоротшав Язичок. Після третього уколу Сів на парту І — мовчок. Ви з своїми язичками Теж воюйте «Їжачками». Читаючи гумористичні книжки Інни Кульської, ми щиро посміхаємось з лікувальних сеансів медсестри їжачихи. В її кабінеті «на колючому прийомі» зустрічаються знайомі і незнайомі. З нею давно подружили українські школярі, хоч їжачиха гостро дошкуляє ледарям, егоїстам, вередіям, бешкетникам. Вона безжально розписується своїми голками на сторінках стінних газет «Реп'яшок», «Бджілка», «Батіжок» та інших. Їжачиха всюдисуща. От вона іде в школи на уколи, «кличуть літньої пори їжачиху в табори». І там їжачисі, тобто Інні Кульській, вистачає роботи. Автор знайомить нас з життям та веселими пригодами малечі. Весело, а часом нелегко складається в них робота, навчання та відпочинок. Та всі вони люблять сміх, розваги, щедрий дошкульний жарт. Повага до старших, участь у виробничих процесах, правдивість, чесність — ось ті якості, за які бореться, які зброєю сміху виховує в дітей та дорослих їжачиха. «Насмішки боїться навіть той, хто вже нічого не боїться на світі», — писав наш геніальний земляк М. В. Гоголь. І це воістину так! В гумористичних та сатиричних віршах найповніше розкрився талант Інни Кульської. Виховна роль її сатиричних творів очевидна. Це практична допомога піонерським організаціям, вожатим, вчителям, батькам. Автор сміливо торкається явищ буденного життя, його негативних проявів, розширює межі дитячих уявлень, відповідаючи на різноманітні запити дітей. Інна Кульська постійно живе в країні Піонерія. Сама піонерка з 1923 року, в минулому вчителька, вона щиро любить свого читача, співрозмовника. На піонерських галстуках її друзів горить пломінь од серця Ілліча. Країна Піонерія — чудесна сторона! В країні Піонерії — завжди цвіте весна. То мрійна, то задьориста, завзятістю буя, Країна Піонерія, улюблена моя! Ти Ленінова правда, що оновляє світ, Із Ленінських зернинок ти вибилась у цвіт. І юні твої груди так радісно квітча Не галстук, а вогнинка од серця Ілліча! Творчість Інни Кульської відкриває дітям світ як радість, як щиру усмішку, як працю і захоплення. Тому її талант завжди іскристий, добрий і ніби промовляє читачам: усміхніться, друзі! МИКОЛА СИНГАЇВСЬКИЙ ХОРОВОД ЧУДНИХ ПРИГОД ГЕОЛОГ Ну що може буть цікавіше і краще, Ніж дертися в гори, обслідувать хащі, Чи десь у міжгір'ї сягнути мети: Небачені поклади нафти знайти?! А от географія — скука і мука: Все назви та назви, нудотна наука. Я трійку одержав… подумаєш, трійка! Я цю неприємність витримую стійко. Та клас зашумів, як розгніваний рій: — Не буде геолога з тебе, Андрій! Хотіли на зборі мене проробляти… — Ні, поки не треба,— сказала вожата.— Ми збір відкладем. Я квитки узяла На фільм про мандрівку «Дерсу' Узала'». Я вперше в житті продирався тайгою, Долав водоспади, змагався з пургою… Я так захопився! От вір чи не вір — Я хочу все знати тепер про Сибір. Я вивчив учора всі ріки Сибіру. За ріки четвірку одержав допіру… …Ні, мабуть, наш клас недарма бив на сполох: Він хоче, щоб вийшов із мене геолог!.. КОРОТУЛЬКА Прозвали Коротулькою. Гримів у класі сміх. Мій друг Левко Борулько Сміявся довше всіх… Я образилась до сліз, А він з порадами поліз: Ти, Коротулько, не барись, Ти мерщій рости берись!..— …Чи мені купить «платформи», Щоб підняти ріст до норми? Чи берет-помпон мене Трохи вгору підсмикне?? Чи благати джина з казки: Доточи росток, будь ласка! — Бо людині ой не просто У житті набрати росту… Ні!.. Знайшлася інша сила: Спорт я змалечку любила, І мої старання вчитель У шкільнім гуртку помітив. Я тренувалась день при дні, Як тільки мала змогу. І ось змагання навесні Приносять перемогу: У стінгазеті мій портрет, Стаття на всю колонку… Левко зрадів: — Тримай букет! Вітаєм чемпіонку! Вважай: у класі — це не сміх — Ти, Коротулько, вище всіх! БОКСЕР — Я хочу боксера! Я хочу собаку!! — А тато: — Ану, припини цю атаку. Собака — тобі, А морока — рідні?? — А я уже бачу боксера вві сні… Я друга мого називаю Джульбарсом. Несу йому в мисочці борщику з м'ясом. Для нього морквиночку тру на тертушку, Я сіном йому набиваю подушку! Аж раптом… Сусіди летять на Кавказ! Щенятко-боксер залишається в нас!!! Щенятко якраз так і зветься — Джульбарсом! Несу йому в мисочці борщику з м'ясом. Для нього морквиночку тру на тертушку. Я сіном йому набиваю подушку… Так тиждень минає. І ще два-три дні… Собака чомусь набридає мені. У мене — басейн і Палац піонера. Я вчора забув прогуляти боксера. Бабуся виходить гуляти з Джульбарсом. Сестричка несе йому борщику з м'ясом. У двох вони миють собаку під душем. А я? Ми з боксером не дуже-то дружим. У мене — спортклуб, навантаження всякі… Мені просто часу нема для собаки! ЕНЕЙ Він у пошані, у довір'ї, Весь під'їзд до нього звик. Еней в квартирі 104 Проживає п'ятий рік. Він зроду не лякав дітей — Розумний, лагідний Еней. Він стриманий і чемний, Ну звісно — пес учений. Якщо він проти ліфта сів, Прохання зрозуміле всім: — Ви пустіть мене в кабіну І натисніть поверх 7.— Там, в квартирі 104, Вхід з пристроєм розтяжним. Пес просунеться, — допіру Стулка клацає за ним. Друг Енея і господар — Ветеран, пенсіонер. Через вітряну погоду Він нездужає тепер. Коли старий нездужає, Еней йому прислужує: Приносить капці, сірники Або відносить навпаки… У нашім гастрономі І дід, і пес відомі. Але тепер у магазин Еней з'являється один: В зубах у нього кошик, У нім — записка й гроші. Туди продукти покладе Наш продавець Лукоша, І, обминаючи людей, Свій кошичок несе Еней. Тоді вся наша вулиця Розумним псом милується! Дідусь півквітня прохворів. Пес сам один гулять ходив. От вибіг погуляти,— Нема й нема до хати. Похвилюватись довелось! І тільки в час вечері На сходах загриміло щось, Застукотіло в двері… Дід встав, А пес у двері — плиг! І палицю кладе до ніг. Дідусь озброїв очі — Та як зарегоче! Вона! З грубенького дубця, Обстругана недбало, На дачі палиця оця Під ґаночком лежала. І брав її з собою дід У кожен лісовий похід… Це ж пес пробіг півміста й ліс І другу цей ціпок приніс, Мовляв: хворіти годі, Прийшла пора походів!.. Дід реготався аж до сну. Встав рано в добрій силі, І вдвох пішли стрічать весну Аж на дніпрові схили Людина і собака-друг. А травень зеленів навкруг. До збору ще якраз година! — Сказав дружкові піонер. КРАСИВИЙ НАПИС — До збору ще якраз година! — Сказав дружкові піонер. Хлоп'ята вийшли з магазину І подалися просто в сквер. Вони тримали по обнові: Ножі гарненькі кишенькові, У кожного два гострих леза. А там у скверику — береза. Ні, жоден в школу не спізнився, І вчасно розпочався збір. А от у скверику з'явився Новий красивий напис: «М И Р». Таке хороше добре слово. І вирізане так чудово. Чому ж із нього стільки сліз Збігає по березі вниз? Мабуть, берізонька сумна Його читає як «війна»… НЕВЕСЕЛІ КАРУСЕЛІ На майданчику веселі Збудували каруселі: От сідайте чи ставайте, На кружилі покружляйте! Малюки ідуть несміло, Хоч і вабить їх кружило. Потихеньку перші п'ять Стали коло розганять… Тут з екскурсії якраз Повертався п'ятий клас. Двадцять хлопців і дівчат Закричали: — Стійте! Зараз старші вас навчать, Ви кружлять не вмієте! Начіплялись — хто де зміг На легкі кружильця, З них за мить Під регіт-сміх По-ле-тіли бильця! А за двадцять п'ять хвилин Накатався всмак загін. Тільки невеселі Стали каруселі: Лежить кружило на боку… Ось «допомога» малюку! ШКОДЛИВИЙ КІТ Щось нудно самому Надворі тинятися… Ну чим би то Жорику Порозважатися? Ген Мурзик на лавці. Жорж гладить кота! І… в'яже бляшанку Йому до хвоста: «Як стане цей кіт З переляку стрибати, І сам насміюсь, І збіжаться хлоп'ята!» Та Мурзик поважний, Ніколи не цькований, Підвівся, бляшанку Понюхав здивовано, Пофуркав гидливо, Образився гірко І миттю шугнув До хазяйки в кватирку. «Дзінь-бамм!» Розділивши котову образу, Дві шиби скалками Заплакали зразу! — Ну й дурень цей кіт,— Спантеличився Жора,— У нього хазяйка Старенька і хвора, А кіт не жаліє її ані-ні: Навіщо він шиби Розбив у вікні? ПОГАНИЙ ТЕЛЕФОН Підводяться будинки, Росте новий район. На вулиці — кабінка, Загальний телефон. Виблискує яскраво Прозора дивина, І школярам цікаво: Невже вона міцна? Хтось перший сніжку кинув, Хтось грудку — що було. Уже брудна кабіна, Та ціле поки скло. А спірка не вгаває: Це, певно, плексиглас: Йому не дошкуляє Ні куля, ні алмаз! Ось камінь, ось цеглина В руці у школяра… …Стоїть сліпа кабіна, Вже на дірі — діра. У них шугає вітер, Не чути в трубку слів. А тут потрібний лікар, Бо хлопчик захворів! Обурюються мами: У нас новий район. Чому такий поганий Загальний телефон?! ДОБРИЙ ВЧИНОК На автобусній зупинці Зустрічав бабусю внук. Із села везе гостинці, То нехай не трудить рук, Внучок зробить добрий вчинок: Він зустріне, привіта, Піднесе важку корзину, Бо така ж кругом сльота… На зупинці все у русі: Із автобусів тісних Раз у раз якісь бабусі Вибираються на сніг. Внук глядів, як на спектаклі, Поки ноги не поклякли. Налічив, немов на сміх, Сорок сім бабусь чужих. А своєї все нема. Наморозився дарма. Подивився на годинник І зітхає: — От діла', Був зробив би добрий вчинок, Та… бабуся підвела! ЖІНОЧА ВЛАДА Не вчив би вірш нізащо. Нам двійка — не завада. Та в класі, бач, нещастя: У нас жіноча влада. І як це ми обрали На старосту дівчисько? Бач — організувала Своє дівчаче військо! Що двійка — то й атака; Беруть тебе в облогу Ще й радять: — Ти подякуй За дружню допомогу! Вже двері замикають, Вже збір позачергово… Гризуть і проробляють, Як мама, слово в слово: Не вивчив, бо надворі Все за м'ячем ганявся? Адже не був ти хворий, Чому полінувався? Посипляться поради: Взять на буксир! Ще гірш…— Ні, мабуть, я з досади Візьму та й вивчу вірш! ЯКИЙ ХУДОЖНИК? Цей Ярема, наш художник, — хлопець з хистом. Ми його усі вважаєм гумористом. Ось малюнок: дві кумедні птиці-ґави Біля парти вверх ногами пишуть вправи! Як же вигадав дотепно! Є й текстовка: Тут написано, що це… що?! Я та Вовка?! Пхе, і зовсім не дотепно! Я вже бачу… Це — дурний малюнок, це — невдача! Звідки в класі ґави-птиці, та ще й пара? Цей Ярема не художник, а нездара!!! СКРИВДИЛИ В мене кроки, ой веселі! Все шкільне моє — в портфелі. А в кишені… От в кишені — Тут запаси потаємні, Тут майно особливої цінності: Рогатка-самострілка, Новісінька гострилка, Пів рогатого жука І пищало од свистка. На уроці я — ні слова. Поведіночка — чудова. А майно моє таємне Вже під партою у мене, І я друзям тихенько показую: То рогатку-самострілку, То новісіньку гострилку, То рогатого жука, То пищало од свистка… Раптом Толя ненавмисно У моє пищало свиснув! Тут і скоїлося лихо… Я ж не винен, я був тихо, А учителька все-все одібрала: І рогатку-самострілку, І новісіньку гострилку, І рогатого жука, І пищало од свистка. Ну за що мене, бідного, скривдили?! ГОРОДНИКИ Третій «А» копає грядку, Сіє, садить по порядку: Тут морквицю, тут буряк, Там салат, редиску, мак. Ще й цибулю, і квасолю, Кріп, петрушку, пастернак.. Сієм, садим, хай росте, Ми — городники на те! — Третій «А» відбув годину, Третій «Б» прибув на зміну. Заскородив гарно грядку І посіяв по порядку: Там морквицю, там буряк, Тут салат, редиску, мак, Ще й цибулю, і квасолю, Кріп, петрушку, пастернак., Сієм, садим, хай росте, Ми — городники на те! — Третій «Б» відбув годину, Третій «В» прибув на зміну, Розпушив ще краще грядку І посіяв по порядку: Де морквицю, де буряк, Де салат, редиску, мак, Де цибулю і квасолю, Кріп, петрушку, пастернак. Сієм, садим, хай росте, Ми — городники на те! — Всі трудилися, вважай, А чи буде урожай? НАУКОВА НОВИНА Юннати-хлопці біля річки Поважну бесіду вели. Є у рослин чуття і звички, Це науковці довели,— Пояснював знавець новин, Кмітливий агрономів син.— Рослини вміють сумувати, Рослини відчувають біль. Це перевірити, юннати, Є наша з вами ближча ціль.— І хлопчики у ту ж хвилину Побігли до грядок шкільних Поглянути, а як рослини Радітимуть, зустрівши їх? Перестрибнули два тини І вийшли просто в бур'яни. А там, розглянувшись похмуро, Знайшли свій стовпчик, ярличок… Де ж наші дослідні культури? Де хоч одненький бурячок?! — Та не впадайте у розпуку! — Потішив їх знавець новин.— Якраз гіпотезу науки Наш дослід стверджує… Ось він: За нами бурячки скучали, З журби і висохли вони. А бур'яни не сумували, Тому й буяють бур'яни! СУРМАЧ МІНЯЄТЬСЯ Легкий, дзвінкий і чистий Сурми веселий спів. Сурмач — хлопчина з хистом! — Вожатий заявив. А табір раптом поміча: Псується вдача сурмача. То був хлопчина тихим, То став загальним лихом! Сусіди по намету Зізнались по секрету: Таж він все виїжджа на нас, Вже не чергує п'ятий раз. В обід — гляди за сурмачем: Дрімає хлопець за борщем, А подадуть пухкий калач — Дві порції хапне сурмач! Ще скарги є на сурмача: Він у дівчат забрав м'яча, Він преться в зал вперед плечем, Сідає в перший ряд, За головатим сурмачем Не видно для малят! Вожатий голову схилив: — Я винен, я перехвалив! — От замінили сурмача, Сурму забрали в нього. І раптом табір поміча, Що хлопець він… нічого… Я ЗАБОБОНІВ НЕ ТЕРПЛЮ Ми в таборі — чотири дні. Все до вподоби тут мені. Та Настин сон і апетит Псує тутешній чорний кіт. Я забобонів не терплю, Прикмет я не вивчаю, Та Настю-подружку люблю І… дещо помічаю… Як ми у гай збиралися, Спав Чорний проти ґанку. І їй тоді попалися Самі лише поганки. На другий день біля воріт Нам стежку перебіг цей кіт. Лягли ми загоряти, Де річка та лоза, А довелось тікати: Насунулась гроза. Як до намету кіт заліз — Ми вигнали насилу! І от Настусю саме в ніс Чомусь оса вкусила… Я не кажу, що винен кіт,— Котів боятися не слід… Я знаю: забобон пустий, Це пережиток в Насті… Але… Навіщо нам коти Такої злої масті? ПРИГОДИ МАЙСТРА ШКОДИ Двом сусідам-хлопчакам Двоє тат і двоє мам Одної й тої ж днини Справляють іменини. Що Івасю, що Ількові (Так домовились батьки) Подарунки є чудові, Не якісь там іграшкові, А от що: Рубанки, свердла, пилки Та коловороти,— Все, що столярові тільки Треба для роботи. Ухопив Ілько ножівку: — Як вона пиляє ловко! — І мерщій побіг до хати Щось негайно розпиляти. А сусід-Івась з рубанком До півдня сидів за ґанком, Ще півдня коло воріт Розглядав коловорот… З того дня і почалось. Що почалось? Читайте ось. Батькам через Ілька-синка Щодня пригода гомінка. Через Іллюху-пустуна На літній кухні — дивина: Крізь дощану стіну комірки Б'є світло — дірка коло дірки! Це свердлом син вправлявся так, Що стінка стала, мов друшляк! В сім'ї Івася хоч одна Щодня приємна новина. Бере стара бабуся спиці, Вмостилася на звичнім місці, Глядь—є для ніг новий ослінчик. Спасибі, внучку, мій мізинчик! Зате Ілько — не внук, а шкода! Замерз дідусь: не та й погода, Ще не зима, а від порогу Ну так і дме на хвору ногу! Зирк, а причина ж бо проста: У дверях — хвіртка для кота… Ти що, Ільку, зробив з дверима? — А внучок кліпає очима… Малий Іван кролів годує, З дружками хату їм будує. У зручних клітках тепло й сухо, Вони стоять собі в дворі, І вся сімейка довговуха Складає дяку дітворі. А от Ількова бідна мама На кухні вимучилась прямо: — Пропали деко й макогін! …А в них гвіздки вбиває син. Хоч воза з дека і не вийшло, Він макогін прибив як дишло! Куди це наш Івасик зрання Повіз малу сестру на санях? Сидить, не падає Маринка, Є у санчат висока спинка. Кричить сестричка: — Їдем в шад. Мені жробив шанчата брат! — Тому сусіди наші часто (І дивини немає тут) Івасика Іваном-майстром Тепер з пошаною зовуть. А от із тим Ільком чудним Морока та незгода. Йому теж прізвисько дали, Прозвали — майстер Шкода. Скучає Шкода у дворі: Обминають школярі. Де кілька хлопчиків метких Ладнають щось у згоді, Ніколи місця серед них Немає майстру Шкоді. Росте фортеця з льоду — Женуть хлоп'ята Шкоду: Не підпускайте Шкоди, Він нам завалить ходи! Майструють діти телескоп, Щоб розглядати небо. Ілько підбіг, та чує: — Стоп, Тут Шкоди нам не треба. У двох ракетах-бочках Летять у космос хлопчики. Та як же космонавтам Узять Ілька на Марс? Ти можеш руль зламати, Ти повбиваєш нас! Ну що робити Шкоді? Він кривиться та й годі, Сопе під загородою, Космічна ж кличе путь!.. Навіщо бути Шкодою? Цікаво майстром буть! СИЛА ФАНТАЗІЇ Ілька Астрономом прозвали у класі, Він знає про зорі усякі дива, Думками мандрує в майбутньому часі, Теперішні справи свої забува. Сьогодні біда Астроному та й годі! Боротись з підказкою клас ухвалив; А він все читав фантастичні пригоди, Ні вправ не зробив, Ні задач не рішив… У кого списати? — міркує помалу.— Ніхто вже не дасть: пам'ятають ухвалу. А може? — І кличе відмінника Гриця: Послухай: космічна страшна таємниця? Ніхто ще не знає, а вчора уранці У нас приземлялися… венеріанці! У людській з'явились вони подобі, Два ока звичайні, а третє — в лобі. Вони в кораблищі такому, як місто: Там зали, ангари, мости — все-чисто! Літає беззвучно і швидше звуку…— Грицько Астронома хапа за руку: Ільку, ти не бре…? Я брехати не вмію! — Фантаст уже сам трохи вірить у мрію І палко шепоче: — На тім кораблі Ми тричі промчали навколо Землі! Я бачив весь світ! Захопився… Тож бач, Не встиг розв'язати учора задач…— І Гриць у полоні Ількової казки, Хоч як розуміє шкідливість підказки, Хоч просто списати не дав би нікому,— Сам тиче свій зошит Ільку Астроному! ЗВІДКИ ДВІЙКИ? ЗВІДКИ ДВІЙКИ? Добре вчилася Софійка, Добре вчилася Гафійка. А чому ж це в них, дивись, Раптом двійки завелись? Звідки двійки у Софійки? Звідки двійки у Гафійки? Кожна скаже це сама, Таємниці тут нема! От розказує Софійка: — Через те у мене двійка, Що Данило, старший брат, Виїхав на практику. Дуже добре знає брат Мову і граматику, Знає правила чудово, Вірно пише кожне слово… А самій, без брата, Як мені писати? От розказує Гафійка: Через те у мене двійка, Що послали в нас бабусю Аж на місяць в місто Львів. Там такі відкрились курси Навчання бухгалтерів… А чого навчатись їй? Зовсім зайве діло, Вже ж вона задачник мій На зубок завчила! А самій мені, хоч плач, Не рішить ніяк задач… ГІРКІ П'ЯТІРКИ Здається, немає у школі Дівчатка старанніше Олі: І галстук у неї в порядку, І плаття загладжене в складку, І в зошитах в дні перевірки На кожній сторінці — п'ятірки! А вдома, В родинному колі, Ридає відмінниця долі: Недобрі ви всі, нехороші! Я в школі забула свій зошит, Без нього тепер я — ні кроку Не вивчу на завтра уроку! Бо новий задачник у Галі, Бо пера і ручка в пеналі, Пенал залишився в Андрійка,— Ось буде вам, буде вам двійка!.. І родичі (раді не раді) Рішають на спільній нараді, Що: Треба дідусю Тимоші Побігти до школи по зошит, А мамі — На площу Лассаля, Де мешкає дівчинка Галя. А тьоті — В ларьок, що на розі По пера і ручку Небозі… От як здобувається гірко Для Олі чергова п'ятірка! ЧЕМПІОН Дзвенить дзвінок. Скінчивсь урок. Узявши старт Від крайніх парт, Зелена «бобка» В двері класу Летить, як пробка З пляшки квасу. Це так Антон Спішить в буфет. Під бігуном Горить паркет! А ген — Бігун іще один Вже від буфету Взяв розгін. На вищій швидкості Умить Ой небезпечно Тормозить! Лунає — бах!.. І на очах Мов провалились бігуни! Хтось — зверху, Нанизу — вони… І з шумом Котиться в куток Із рук та ніг Живий клубок! Тоді Вожата й черговий Клубок розмотують живий, І виринають з глибини Вже невпізнанні бігуни: Які прикраси На лобах! Які прикраси На щоках! У бідолашного Антона Вся «бобка» Тріснула по швах! А той — очима Ледве блима: Мішає «сяйво» Під очима… Кореспондент по класу Алла Так бігунів і змалювала Ще й підписала: «Наш Антон — Всекоридорний чемпіон! Цей майстер бігу, швидший кулі, Одержав приз — почесні ґулі; Він знятий з другом для портрета На фініші біля буфету»! ЗВИЧАЙНА ІСТОРІЯ Дзвінок за дверима Ледь чутно деркоче. Я брату іду відчинять Неохоче. Матвійко похмурий Чвалає з книжками, Не бачить мене, Не підходить до мами. До столика свого Простує в куток, Не ївши, пірнає У стоси книжок… Я брата тоді Ні про що не питаю.. Знов двійка В Матвійка! — Тихенько зітхаю. Заливчастий дзвоник Сміється і грає. Матвійко, як вихор, В квартиру влітає. Він кружить мене На порозі кімнати, Питає, чим буду Його частувати? Я брата охоче Тоді пригощаю. Чотири чи п'ять? — Вже сміливо питаю. А братик ковтає І борщ, і оладки, Розхвалює школу За добрі порядки, А потім… футбольний Розшукує м'яч І просто у двір Поспішає навскач. До ночі тепер Не діждатись Матвійка. На завтра йому… Забезпечена двійка! БАЛЕРИНА В класі мріяла Галинка: «Я не Галя, Я — сніжинка. Я кружляю, Я лечу І граматики не вчу: Бо навіщо балерині Ці нудні дієвідміни?» Де ми Галю Бачим далі? Балерина У спортзалі. Всі милуються Навколо, Як вона танцює соло. Танцюристка Дуже рада: Скоро вже Олімпіада! Враз учитель входить в зал, В нього зошит і журнал. Вчитель каже: — Це скандал: Був диктант у класі п'ятім. У контрольному диктанті Написала балерина ДЕ-СТЕ-ПЛИНА!.. Ось і Галині оцінки: Друга двійка в балеринки. Про солістку прикрі вісті Засмутили танцюристів. І вони дають пораду (Це для Галі — в серце ніж!): Ти забудь олімпіаду, Репетиції облиш! Треба всі створить умови… Треба Галі помогти… Ну, берись мерщій до мови, Підучи правопис ти! А в гуртку в нас — ДИСЦИПЛІНА: Соло Галі вивчить Ліна! ЯК Я ВІДПОЧИВАЮ Недавно тьотя Ліза Придбала телевізор. Наче в клубі, вся рідня Фільми дивиться щодня. От і я усе дивлюсь, Пропустити щось боюсь, Хоч в очах уже туман, Аж потьмариться екран… Вранці, Жовтий, як лимон, В школу плентаюсь Крізь сон… Чи ж то сонному до вправ!? Фіззарядку я проспав. На географії, В імлі, Побачив дивний фокус: На учительськім столі Роздвоївся глобус!.. Я дав міцного хропака,— Аж тут Учитель виклика! Звичайно, двійка є нова… Зате вже свіжа голова!.. Я в класі виспався… І знов Очима добре бачу, І вдома витримать готов Всю телепередачу! У НОВОМУ ДОМІ В красивому новому домі Жили три хлопчики свідомі. Раз суперечка вийшла в них Про те, хто пише краще всіх. Вони вуглинок добули І, не дійшовши згоди, Втрьох сперечатися пішли На чисті білі сходи. Біля парадного Дмитро Красиво написав: «Дніпро». Олекса почерком не гіршим Нову панель прикрасив віршем. «Шутько Борис», «Шутько Борис» — Борис розписувався скрізь… Минуло тільки п'ять декад — Знов суперечка у хлоп'ят: Це наш під'їзд?! Та що ти, Дима, Ми помилилися дверима! Це дім старий, брудний, Ходім!…Де ж наш НОВИЙ, КРАСИВИЙ ДІМ? ТРИ КІЛКИ У дворі біля сарая, Не грубенькі, не тонкі, Із-під снігу визирають Три березові кілки. Хто ввечері вертається, За ті кілки чіпляється. Упаде, обтрусить сніг І, звичайно, лається: — Ну, який це шалапут Та кілків набив отут? Йшла бабуся до криниці — Обірвала край спідниці. Йшла сестра Яшкова, Ніна,— Впала, вдарила коліно. Сам Яшко, як лижі ніс, Об кілок розквасив ніс! На снігу, Між трьох кілків, Пес Рябко до ночі вив, Бо завиєш, коли треба Ночувати просто неба! А була ж в собаки хата, Хоч стара и непоказна, Та Рябкові, слід сказати, Все ж подобалась вона. Враз прибіг Яшко І хутко На тріски розкидав будку: У дворі хазяїн нащо? Він Рябку збудує кращу, Отакої вишини! Це було ще восени Хлопець взявся, Обіцявся, Дав і слово, Та дарма! Бо будова Не готова, Хоч кінчається зима. Вам і досі невтямки, Звідкіля в дворі кілки? Так оце ж і є Яшкова Незбудована будова! НЕЧЕПУРА В ЗООПАРКУ Ця розхристана фігура — Це Данилко-нечепура. Здавна ножиці та мило — Вороги цього Данила. Щітки він боїться — страх, Від води аж щулиться. Весь у крейді, в реп'яхах Швендяє по вулиці. От прийшов до зоопарку (Він в паркані знає шпарку.) Бачить — клітка. В клітці видко — Хтось в шпичках, нечепурний, Дуже дивний і страшний! Лиш зробив Данило крок, Як отой: Фурр… фур! Хрок… хрок! — І задкує у куток, Розчепіривсь, важко дише, Виглядає все страшніше! На страховище несміло Ще дивився б наш Данило, Та служник гукнув: — Доволі! Відійди-но! Здуру Пропустили на контролі Цього нечепуру! Гість такий — Видати зразу — За образу й дикобразу! Дикобраз нервовий в нас, Бач, злякався дикобраз!.. ФІГУРИСТ Правда, з ранку до обід На катку чудовий лід? А у Віті навчання З половини дня. Вітя Всі години ранні Пропадає на катанні, Бо до спорту В нього хист. Вітя — фігурист. Після школи вечорами Він куняє над книжками: — Щось я сонний, на біду, Я уроки відкладу. Вранці,— каже Вітя,— Вивчу про суцвіття. Ну, а з ранку до обід На катку чудовий лід. Жди, ботаніко, В кутку: Вітя знову На катку! На льоду слизькому Твердо він стоїть, По льоду слизькому Впевнено біжить. На льоду За п'ять хвилин Сто фігур Накрутить він! От у класі біля дошки — Тут картина інша трошки: Біля дошки Фігурист Якось меншає На зріст, Зразу ґрунт Стає під ним І непевним, І хитким; Що питання — то й важке, Заганяє на слизьке… На слизькому Й сяк і так Спотикається бідак, І виходить тут похмура Отака лише фігура: 2 КУРЦІ Тимко разів три не поснідав у школі І грошей зібрав на покупку доволі. Він викликав друга Грицька в коридор І тихо шепнув йому: — Єсть «Біломор»… Подалі від класу, У темнім кутку, Під сходи шугнули Вони нашвидку. Сяйнула цигарка В Тимка під рукою: — Грицько, затягайся, А я за тобою. Ой, що ж то за смак У тому «Біломорі»? Курці сполотніли, Курці наче хворі, Туман в голові, А у грудях пече… Грицькові Тимко Похиливсь на плече. У класі, Ледь сіли Хлоп'ята за парти, Учитель по черзі Їх кличе до карти. Тимко бачить карту неначе в тумані. Він Волгу шукає… в далекім Ірані. А Гриць, замість Волги, заплив на Ігарку. Ну й лаяв же він лиходійку-цигарку! Та вже ж не цигарці, Отій лиходійці, Курцям Записали в журналі По двійці! ХАЗЯЙКА Ой, Марійко-ученице, Ти куди біжиш така, Що розпатлані косиці, Забинтована рука? Чом коліна, як на сміх, Визирають із панчіх, А на синьому жакеті Білий ґудзик, як горіх?! Та такому ж, Бачиш ти, І в петельку Не пройти! — Не розпитуйте дарма, Бо хіба ж я знаю? Третій день себе сама Навіть не впізнаю! Забруднився комірець… Загубився гребінець… Всі підручники з портфеля Перебрались під стілець! Кіт нитки загнав під ліжко (Для кота котушка — мишка), Поки я шукала їх — От що вийшло із панчіх! Ну й попала я в біду, Що нічого не знайду: Ані голки, Ані нитки, Ні ножа, Ні сковорідки, Ні у ванній — рушника, Ні на кухні — сірника! Ми й котлети з братом раз Їли так, несмажені… Та що ж сталося у вас? Мама у відрядженні!.. ШКОЛЯР Рівно вісім. Вже пора. Виряджають школяра. Баба внука зачесала Волосок до волоска. Мама куртку застібала До останнього гачка, Підтягнула комірець — Ну школярик — молодець! Любо — хто не гляне: Личенько рум'яне, Грає в пряжці від паска Сонце полум'яне. Мов дзеркальні чобітки. На портфелі — два замки. Козирок горить, як жар На новім картузику. Браво так іде школяр, Мов іде під музику! Скоро друга, Вже пора. Зустрічають школяра. Принесла бабуся щітку, Нитку в голку вділа, Мама воду гріє швидко І готує мило… …Двері відчиняються, І школяр з'являється… Куртка нарозпашку, Ґудзиків — ні сліду. Упізнати важко Хлопчика по виду: Руки, носик і щока Від чорнила чорні. Без одного каблука Чобітки моторні. Ані пряжки, Ні паска. На портфелі — Слід замка. На картузику новому Половина козирка! Довго баба чистить, шиє… Довго мама милить, миє… Буде внук одягнений; Буде чистий син… Аж до ранку раннього — До восьми годин! ПІДКАЗКА Жила-була в класі У третьому «А» Проворна Підказка, Подружка моя. Літала по класу Із швидкістю вітру… Любив я її, Винахідливу й хитру. Мене викликають — У класі шумок: Підказка Підказує другу урок! Задачу наплутав — Підказка за мить У кульці з паперу По парті біжить! Приймали наш клас В піонерську сім'ю. Нагнали із класу Подружку мою. Мене викликають — Стою в тишині: Немає кому Підказати мені! Я з жаху моргаю Туди і сюди, Я кличу Підказку: — Рятуй із біди! Коли б я на тебе Надії не мав, То, може, урок цей І сам би я знав! Є в третьому «А» Піонерський загін. Без галстука ще Я у класі один… ГОРІШОК В садку, що гостинно відкритий для всіх, Дбайлива рука посадила горіх. Упали блакитні дощі з висоти, Деревце охоче взялося рости: Несміло розкрило рум'яні бруньки І пишно убралось в блискучі листки. Садком пробігали малі школярі, Із школи вертались вони в тій порі. Побачив горішок школярик один, Пахучий листочок зірвав собі він, Розтер між долонь і нюхнув нашвидку, І всі захотіли зірвать по листку. В садку, де пишався горішок рясний, Самотньо стовбичить цурпалок сумний… КОНСУЛЬТАНТ Він з книжкою цікавою Прийшов у п'ятий клас І «консультантом Савою» Став за короткий час. «Про стилі плавання» — така Цікава книжка у Савка. То ж за ним біжать юрбою Зацікавлені плавбою. Просять Саву два Микити: Почитати й нам дозволь! Хоч у книжці покажи ти Стиль «зайча»… Чи як він? «Кроль»! Добивається Панас: А який це «бас»… чи «брас»? Чим відмінний «батерфляй»? Ну, Савко, відповідай! І наліво, і направо Консультує хлопців Сава. Каже: — Зараз ніколи, А надійдуть канікули — У воді, на ділі Покажу всі стилі! І пішла по школі слава, Що у п'ятім класі Сава — Неабиякий плавець: Спорту водного знавець! От настало тепле літо, Щедрим сонечком полите. В табір їдуть школярі, Вже купання на порі! Друзів-хлопчиків ріка Кличе під вербицями. Друзі-хлопчики з містка Скачуть блискавицями. Руки загорілі Швидко ріжуть хвилі. Зараз, хлопці, Сава нам Всі покаже стилі! Хор з води гукає враз: Консультант, пливи до нас! — А консультант дипломатично З кущів говорить: —Я-то звичний, Та для тренажу ця ріка Холодна дуже і швидка. Нерівне дно, сипкий пісок… Чи не відкласти нам урок? Тут плавці — мерщій з води, Як кинуть Саву в воду! Консультант кричить — Куди?!! Я не бачу броду! Не тягніть на глибину, Я боюсь, боюсь!.. Тону!!! Йде сумна по школі слава, Що у п'ятім класі Сава — Не спортсмен і не плавець, А хвастун і брехунець! ЇЖАЧИНІ КОЛЮЧКИ ПОЗНАЙОМТЕСЬ: «ЇЖАЧИХА»! Я не тільки задля сміху Вам дарую «Їжачиху». Вся в колючках-голочках «Їжачиха»-книжка Розшукає по кутках І базік, і нетіпах — Та й уколе нишком! Вколе голочка метка Ледаря, невмійка І того, кому дружка Заміняє двійка… «Їжачиху» можна в школи Посилати на уколи; Лікуватиме вона, Бо дошкульні ліки зна Для нечемних І ледачих, Боягузів, Нетерплячих, Для лукавих брехунців, Забіяк і пустунців. Ліки ці — веселий сміх. Покуштуйте ліків цих! ЯЗИЧОК І «ЇЖАЧОК» Був у класі Язичок, Язичок Без кісточок; Без упину Торохтів: На хвилину — Двісті слів! Заявив На зборі клас: Язичок Замучить нас! Дуже просим, Щоб актив Язичка Прикоротив.— Доручили «Їжачку»: Дай-но шпичку Язичку! Наготовив «Їжачок» Найгострішу З колючок, При нагоді, При народі — Коль! — У довгий Язичок! Дошкулило Язичкові, Похлинувся На півслові… Мабуть, вперше На віку Так боліло Язичку! Після перших голочок Покоротшав Язичок. Після третього уколу Сів на парту І — мовчок! Ви з своїми Язичками Теж воюйте «Їжачками!» ЛІКУВАЛЬНІ СЕАНСИ Сьогодні вранці Мусі Закололо в усі. Зітхає бабця Мусина: Полікувати мусимо… Он восьма на годиннику, Ходім у поліклініку. Вмить Муся одягла берет Не кваптеся, бабусю, Ушний я знаю кабінет Сама туди звернуся. Вже полудень минає, Ще хворої немає. Собі бабуся докоря, Йде зустрічати хвору, А «хвора» із кіно «Зоря» Виходить на ту пору! Бабуся внучці: — Ну, діла! От як ти в лікаря була! — А внучка бабі радо: — Це лікарська порада! Ушник звелів сеансів п'ять Для вуха хворого прийнять, А тут ще тільки два було — І як рукою біль зняло! НЕБЕЗПЕЧНА ЗВИЧКА Поясни мені, Тимку, Дивну справу отаку: Ти уроку не учив, Як п'ятірку заробив? Бо, на щастя, знову, Як писав письмову, То собі не довіряв — До Яринки заглядав. Молодець Яринка: В нас одна оцінка! Поясни мені, Тимку, Дивну справу отаку: Вчора ти урок учив, Як же двійку заробив? Бо, на горе, знову, Як писав письмову, То собі не довіряв — До Софійки заглядав… Не моя це двійка: Підвела Софійка! САНІТАРНА КОМІСІЯ Одарка і Таїсія — Це класна санкомісія. Ретельні санітарки З Таїски та Одарки! Показуй руки, Другий клас! А вуха вимиті у вас? Схвильована Таїска Очима грізно блиска І заявляє Віті, Що в нього довгі нігті, І вимага, щоб Мила Чорнила з носа змила! Одарочка не жартом Зробила огляд партам І виявила в Луші Недогризок од груші, А в парті у Параски Шкуринки від ковбаски! А що в кишені в Прісі є, Не бачиш ти, комісіє? Ах, Прісінько, яка ж ти в нас! Хіба ж насіння носять в клас? Лузати — це негарно, Це — ан-ти-санітарно! Кишені зараз вивертай І… санітаркам трошки дай… ФІЛАТЕЛІСТ — Давай міняй, Міняй давай, Одну за три Давай бери, Давай міняй — І край! Так міняйло звичний, Товстунок Макар, Фі-ла-те-лі-стичний Відкрива базар! Марки, марки, марки! — Всі біжать в куток. У хлопчика Макарка. Не парта, а лоток! Макар на справі знається, До марок приглядається, І почішає лекцію, Як збирать колекцію. В нього у кишені В книжечці зеленій, Наче в бухгалтерії, На обліку всі серії. Ти що читаєш лекцію, Ти покажи колекцію! — Тут Макарко замовкає… Він колекції не має. В нього марки, як товар, Довго не тримаються: Всіма марками Макар Кожен день міняється! — Давай міняй, Міняй давай, За цю аж три Давай бери! Давай міняй — І край! РОЗПОДІЛ ПРАЦІ В мене спішні завдання: Сам не впораюся я! Ось підручники брудні, Попаде за це мені! Прошу тіточку Агату: Поможіть пообгортати! Засушити ранні квіти Можна сестрам доручити. Змалювати карту слід. Це найкраще зробить дід. Як зім'явся галстук мій… Мамо, випрасуй мерщій! Ще мені потрібен зошит! Купить братик, він хороший Наче більше справ нема. Не сидітиму дарма,— Раз я вільніш все одно, То піду собі в кіно! МОДНИЦЯ Умовляла маму Свєта: — В мене ж дві п'ятірки є, Ну замов мені жакета В першокласнім ательє! Свєта з мамою в журналі Бачать моди небувалі… І нагледіли фасон — Не фасон, А просто сон! Приміряє без кінця: От фасон їй до лиця! Неодмінно треба теж І беретик в тоні беж. І берет попався в тон. Не фасон, А просто сон: Ззаду бант, Збоку — бант… В капелюшниці — талант! От минає місяць. Знов Просить модниця обнов: — Хочу туфлі, як у Люди! — Є п'ятірка? — Завтра буде! Мама й так і так мудрує, Бо не зайві ж гроші ті. А школярочка малює Моди й моди… в зошиті! Дуже часто піонерка Заглядає у люстерко, А в підручники, бува, Заглядати забува… …Гарні моди звабили, А негарно… в табелі! СЛАВНИЙ ХЛОПЧИК Це його на орггодині Розхвалили вчителі: От послужлива дитина, Славний хлопчик взагалі! Він художниці відніс В кабінет важенний гіпс! Він у географа забрав Карту з півдороги! Він на зборі виступав: «Шануймо педагогів!» А вчора цього школяра Зустріла вчителька стара, Що в неї він нівроку Учивсь чотири роки, Вона тягла нагору Книжок і зшитків гору… Тікай! — Шепнув сусіду він І пояснив: — Однаково У нас не буде більш годин Євдокії Яківни, Не заробиш в неї п'ять,— Нащо їй допомагать? І від вчительки убік «Славний хлопчик» Першим Втік. ЧОМУ В КУЗЬМИ НЕМАЄ ДРУЗІВ? З Кузьмою в нас не дружать хлопці, Чому — зміркуй, читачу. Кузьма кричить на кожнім кроці, Що любить правду наче. І можеш вірити мені — Кузьма не бреше ані-ні, Лиш входить вчитель, вже Кузьма Угору руку підійма: А Любомир побив Панька, В Панька вже гуля от така! Ми дружно пишемо письмову, Кузьма підносить руку знову: Левко не розуміє вправ, А я списать йому не дав! Ще не кінчається урок, Кузьма до столу робить крок: На зошит Грицю Гонта Ніла Навмисне налила чорнила! Десь коридором йде вожата, Кузьма біжить доповідати: — Сьогодні в нас Петро й Панас Прийшли без галстуків у клас! …Він зовсім не брехун, Кузьма, А друзів у Кузьми нема! ІДУТЬ ДОДОМУ ДВА ДРУЖКИ Зима! Блищать льодком стежки, Наковзані, веселі! Ідуть додому два дружки, Несуть обгорнуті книжки У ранці та портфелі. Давай-но з'їдемо з гори! Санчат нема. Портфель бери! Портфель тріщить, Та не біда, Школяр, мов на коня, сіда. А другий — Ранець смик з ремня, На ранці друга доганя!.. …Ідуть додому два дружки, Несуть розідрані книжки, І ще несе один дружок… З портфеля ручку і замок, А другий… Тягне за кінці Самі від ранця ремінці!.. ЗЕЛЕНА СПРАВА На порожньому подвір'ї У веснянім надвечір'ї Домовлялися юннати Дружно двір озеленяти: Ми скопаєм Шмат землі: Ось — лопата, Ось — граблі. Тут розкрилиться кленок, Там шумітиме дубок, Буде лад — двір як сад! Місяць справу відкладали, Місяць саджанці шукали, Принесли у двір дубки І… схопились за чубки: Ти не вмієш! Ти не так! Ось — ломака! Ось — кулак! Зараз я тобі як дам! Відчепися, дурень сам! — Крик і гам — та-ра-рам! …Як скінчилась справа ця? У дворі — ні деревця, А сухого хмизу купку Хтось забрав топити грубку! БУВ У ЗІРОЧКИ ВОЖАТИЙ Раділи жовтенята Юрко, Тарас і Ната, Оксаночка і Вірочка — Вся жовтенятська зірочка: Їм дали вожатого, Вожатий з класу п'ятого, Він зветься Вася-піонер; Цікаво буде з ним тепер! Приємно жовтенятам Знайомитись з вожатим, Питатися про те і це, Зазираючи в лице. Приємно і вожатому: Малеча поважатиме. Він на питання кожне Відповідає:— Можна! Навчиш нас пісеньку співать? Навчиш таночок танцювать? Розкажи нам казку! — А Василь — Будь ласка! Два дні вожатий Вася З малими розважався. А там набридло піонеру Складати іграшки з паперу І придумувати гри Для малої дітвори… Він збирає зірочку, Приносить віршів збірочку І каже: — От що, малюки, Розглядайте малюнки, Погуляйте собі в м'яч, А в мене На подвір'ї матч! Чого під п'ятим класом Сидять Юрко з Тарасом, Оксанка, Ната й Вірочка, Вся жовтенятська зірочка? Що треба тут малятам? Ми, — кажуть, — за вожатим! У нас повинен бути збір. Не випускайте Васю в двір! Щоб він не вибіг звідціля, Ми стережемо двері… Зараз зловим Василя! — Регочуть піонери. …Збір не відбувся все одно: Вожатий втік через вікно! АКТИВІСТ Яка ж бо то радість в Миколи Ожини: Миколу обрали до ради дружини! Він хлопець активний і вчиться на п'ять, Ну як же такого було не обрать? Щасливий Микола додому помчав, Щоб смужки червоні нашить на рукав. А вдома нікого — лише не вікні Вчорашні тарілки і чашки брудні. Та ще під Миколиним круглим столом Обрізки картону і сміття кругом!.. Микола по хаті никає в турботі: Як довго ця мама сидить на роботі! Дзвінок!.. — Здрастуй, мамо! Послухай: мерщій Дві смужки червоні знайди і приший, Приший на рукав дві почесні смужини, Бо я вже у раді шкільної дружини! Матуся сміється, вітає синочка, Виймає з авоськи кульки та кульочки, Скидає хустину, пальто і за мить, З каструлею прямо на кухню біжить… — Куди ж бо ти, мамо? Ти ж чуєш: мерщій Мені піонерські відзнаки приший! — Щось в кухні парує, шкварчить і збігає, А мама в кімнаті уже прибирає, А потім у двір вибігає з сміттям… «Яка ж бо то пам'ять коротка у мам,— Ображено думає син-піонер,— Напевно, обідать примусить тепер, А потім ще посуд заходиться мити… Лиш смужки для сина їй важко пришити!» …Узор абажура відбився на стелі… Член ради дружини давно у постелі. Як затишно тіні дрімають в кутках! …Лиш голка не спить у матусі в руках. СОНЯ-БЕЗСОНЯ Ви не знаєте Соні? Це он та, русокоса, Що іде по осонні, В книжку втупивши носа. Налетіла на тумбу, Наступила на клумбу, Бо несуть її ноги Без шляху, без дороги. Цю «активну читачку» Знають в бібліотеці! Книг ковтне цілу пачку: Том «Старої фортеці», Та ще казку «Жемайте», Та «Васька Трубачова»,— А про зміст запитайте, То не зв'яже ні слова! Вдома дівчинка Соня Зветься «Соня-безсоня», Бо читає до ночі, Аж сльозяться їй очі. В класі стомлена Соня Йде до дошки спросоння, Тихо та неохоче Щось неясно бурмоче. Що спитали — не чула, Що учила — забула… Ну, згадай, ти ж не хвора, Ти ж це знала учора! Знала, — Соня вже плаче,— Та читала до рання… …Уникай, мій читачу, Отакого читання! КРОТИ В містечку, на околиці, Де гірки та ярки, Жили собі два хлопчики, Два снайпери зіркі. Дало їм славу снайперську Змагання у ярку, Як два дружки поцілили У пляшку на пеньку. І їли, й спали снайпери З рогаткою в руці, А славі їхній заздрили Околичні стрільці. І от на ту околицю, Де хлопчики жили, Прийшли вогні електрики, Мов сонечка живі. Раділи на околиці І діти, і старі, Як по горбатих вуличках Побігли ліхтарі. Зраділи й наші снайпери, Моргнули — От мішень! — А там з кутка націлились І тільки — дзень-дзелень! Не бачила міліція, Не бачили жильці, Як в електричні сонечка Влучали камінці… Та знав умілих снайперів Тутешній юний люд, І снайперів покликано На піонерський суд. Усі хлоп'ята з вулиці Зібралися в ярок… І так сказав тим снайперам Найкращий їх дружок: Ви в наше світло цілите? Вам треба темноти?! Які ж ви, хлопці, снайпери? Та ви… сліпі кроти!.. Немов прилипло прізвисько До хлопців з того дня. Кроти ви! — лають хлопчиків Сусіди і рідня. Кроти! — дівчата дражняться, Не стримуючи сміх, І вся малеча з вулиці Кротами кличе їх! ДОВГОВ'ЯЗИЙ І МАЛЯВКА Всім відомо, що Панас Забіяка був у нас. Що в Панаса кулачища, Що у класі він — найвищий, Ну такий здоровий — просто Дяді Стьопиного росту! Він один сидів на парті, Всі боялись сісти з ним. Поруч висидіть — не жарти З забіякою з таким! Так от саме з цим Панасом Дивна зміна сталась з часом. Несподівано новеньку Ганна Львівна привела. Кучерява і низенька. Ця Марієчка мала Звідкілясь Перевелась І потрапила в наш клас. От учителька й звеліла, Щоб вона… з Панасом сіла! Аж завмер від ляку клас: — Що робитиме Панас? Зараз він смикне за стрічку Цю сусідку невеличку! Зараз дасть новенькій в бік, Як усім давати звик! Ні! Панас відсів до краю, А сусідки не чіпає… Йде урок. Темніше хмари Він сидить з дівчам до пари. А дівча йому шепоче: Олівця не маєш, хлопче? Щось мені не повезло — Поламався, як на зло… Засопів Панас, а далі Бачим — нишпорить в пеналі, Бачим — дав!.. Ось на, бери, Бо у мене є ще три… Після п'ятого уроку Знову чуєм ненароком — До сусіди-здоровила Ця мала заговорила: А в парадному у нас Пес страшенний, водолаз… Я туди сама не йду, Я надворі батька жду… Чуєм відповідь Панаса: Підем разом, проведу. Бачим — йде додому разом Ця малявка з довгов'язим!.. Йде спокійно, йде сміливо. Що це: диво чи не диво?.. …День у день ми цілим класом Наглядали за Панасом: От Панас на перемінці Роздає синці-гостинці. Підійшла Марійка — Припинилась бійка. А вона — немов не бачить, Лиш питає: — Як задачі? Ти не встиг? Сідай сюди, Поясню про поїзди… Стали добре вчитись разом Ця малявка з довгов'язим, І Панас у нас тепер Чи не кращий піонер. Де там битися Панасу: Він же старостою класу! А Марійка і не зна, Що зробила це вона! ПУЧОК ВЕСЕЛИХ КОЛЮЧОК КОТЯЧА КІБЕРНЕТИКА Якщо тобі на другу зміну І ти виходиш за годину, То тут, щоб запізнитися, Треба примудритися. І Петрик вийшов за годину, Іде посвистує, стриба, Раптом бачить: ось вітрина, Перед вітриною — юрба. А на вітрині — кіт в чоботях… Він капелюх з пером скида, Поправляє пишний одяг, Мов казки розповіда! Коте вчений, симпатичний, Як же ти умієш так! Мабуть, він — кібернетичний,— Припуска один хлопчак. Може, атомний реактор Є в котовім животі?! — Шепче інший: — Тут на факті Видно техніку в житті. Так, — чиясь зітхає мама,— Це, звичайно, автомат: Кіт повторює це саме Вже десятий раз підряд! Петрик думає: — Десятий! А я бачив тільки три.— І прохає автомата: — Повтори! Як же ти на другу зміну Запізнився на годину? — Вчитель Петрика пита. Довелось признатись Петрику: Пропустив я арифметику Через науку кібернетику В особі вченого кота… БЕЗКОНЕЧНА ІСТОРІЯ На зборі учні дуже Критикували Вовку, А Вовка, як той вужик, Викручувався ловко. Він визнавав провини: Так, він палив цигарку! Він видирав пір'їни У курочки цесарки! Так, він робив гримаси… А більше він не буде… Нехай пробачать в класі, Нехай повірять люди! А вчора… знову дуже Критикували Вовку, А Вовка, наче вужик, Викручувався ловко. Він визнавав провини: Так, він попав у шибку! Він м'яч шукав за тином І виламав там липку. Ну, він свистів у школі. Ну, він дражнив дівчаток. Так більше ж він ніколи… І… знов читай початок! «ТОВАРИСЬКА» ДОПОМОГА В Данька до математики Незаперечний хист. Данько моргає: — Братики, Та я ж не егоїст: Кому скатати? Прошу, Ось мій домашній зошит! Приємна в хлопця риса є: Одверта він душа. Три парти в нього списує, І кожен поспіша. Списали й кажуть: — Класно! Данько одвів біду.— І той радий: — Ну ясно, Хіба я підведу? — А друзі необізнані З рівняннями й кутами… А друзі — прямо визнані Незнайки і нетями! Це так Данько їм — скільки зміг — «По-товариськи» допоміг!.. БЛЯШАНКА Промова Гриця Крикуна Була рішуча й запальна: — Що ж, хлопці, ясно і малому, Яка вага металолому: Лом взагалі — це бруд в дворі; Лом загалом — це трактори! Тож взагалі і загалом Ходім збирать металолом!.. Усім сподобалась промова. Розбіглись діти по дворах. Остап, не кажучи ні слова, Півборони з ярка притяг. На двох візках брати Борейки Ледь довезли уламок рейки. Здали Олена і Варвара Три чавуни та самовара. Всі звалища в селі й довкола Розрили учні — й дивина, Що ані там, ні біля школи Не зустрічали Крикуна. Тон п'ять зібрав за тиждень клас. — Чи стане тут на трактор в нас? Аж ось тоді до купи брухту Підбіг Крикун і скрикнув: — Ух ти! Велика сила — спільний труд! Та в нас на три машини тут!.. І в спільну купу задля слави Поклав… бляшаночку від кави. КРИТИК Хтось зробив для Жори маску, Засвітив ялинки скрізь, Запросив його: — Будь ласка, От приходь і веселись! Жора в залу входить боком, Тягне шию, мов гусак, Позира критичним оком І говорить: — Все не так. І ялинки не стрункі, І сніжинки не прудкі, Всі артисти незугарні, Маски зовсім не смішні, Не барвисті і не гарні, І не там горять вогні!.. Що у критика за смак? Жора злюка чи дивак? Нащо сипле іронічні Зауваження критичні?! Свято ж бо — чудове в нас: Стільки вигадок, прикрас! Був би в них І Жорин труд — Він усе хвалив би тут!.. КОМУ ЩО Звідкіля ідеш, Устинко?! З новорічної ялинки. Що було там — говори: Чи кіно, чи танці-гри? Устя каже: — От не знаю, Я кіно не пам'ятаю. А давали на ялинці Всім гостям по мандаринці. Я не пхалась в танці-гри, Я одержала — аж три! СКАРГА ДВАДЦЯТИ ЧОТИРЬОХ БРАТІВ — О, як ми ображені гірко без міри! Нас двадцять чотири, Нас двадцять чотири, Нас двадцять чотири брати кольорові Жило у чудовій картонній будові. Були ми блискучі; довгасті, веселі, І кожен лежав у окремій постелі, І вся наша дружна родина раділа, Коли нас придбали Для доброго діла. От юний художник Васько вчора зрання Нас в школу поніс на урок малювання. От наші картонні відсунулись двері… Як мріяли ми погулять на папері! Як щиро бажали художнику Басі, Щоб Васин альбом Став найкращим у класі! Але… Нас чекали ганьба і розлука: Він нами стріляв, наче стрілами з лука! Ми з тріском летіли під шафи, під парти… Такі у художника нашого жарти. …Немає в нас ліжок, Немає квартири… Нас хворих і куцих Лишилось Чотири… ЯК ВАЖКО СТАТЬ ГЕРОЄМ Ох, як важко стать героєм! Як одержати Павлу На лінійці перед строєм За геройство похвалу? У Павлуші задум виник: Він геройський зробить вчинок! От веде він друга Вову Аж на річку у діброву. Каже Вові: — Ти не бійсь, Йди і сміливо топись. Я ж бо плаваю чудово, Я тебе врятую, Вово! За два скельця й запальничку Вова згоден лізти в річку. Щоб у скельця надивитись, Він попробує топитись. Вова сів на мілину, Жартома кричить — Тону! Став стрибати жартома, Раптом — дна внизу нема… На його тривожне: «Ай!» — Чути з берега: — Чекай! Не топись іще хвилину, Зараз я сорочку скину! Павлик встиг би на підмогу,— Підвели якісь корчі: У корчах затисло ногу, Не пускає, хоч кричи! Вдвох — і жертва, і герой — Верещать щосили: «О-о-ой!» — Аж відлунюють ліси Відчайдушні голоси… Добре, що лісник Юхим Їхав берегом глухим: Витяг дурників з води, І не трапилось біди. …………………….. Ні, не став Павло героєм: Мав догану перед строєм… ВИСТАВА В ТАБОРІ Прибула у табір зміна, І актив задумав так: — На дозвіллі неодмінно Підготуємо спектакль! Поки п'єсу вибирали, Пролетіли перші дні. Всі охоче загорали І катались на човні. Є нарешті п'єса-казка. Є артисти й режисер. Декорації та маски Хто робитиме тепер? Узялись до тої праці Щирі хлопці-закарпатці: У затінку акації Малюють декорації. Олеся-харків'янка Та Ганя із Одеси Засіли прямо зранку За плаття для принцеси. Вже ролі для вистави Розучено як слід. А в таборі об'ява: Рушаємо в похід! Вернулися з походу У дощову погоду. До того всі заклякли — Не в голові спектаклі. Десь поблизу акації, Забуті за кущем, Барвисті декорації Злиняли під дощем. Ганнуся та Олеся Гуляють у крокет. Бант з платтячка принцеси Шматує пес Букет… …І зміна вибуває. А інша свіжа зміна, Натхненно починає: Давайте неодмінно… і т. д… ПЛЯЖНИЙ СТАЖ Світлокоса, білошкіра Прибула на дачу Іра Та й у полудень — на пляж. Ірі кажуть: — Громадянко, Краще б вам потроху, зранку Здобувати «пляжний стаж»… Ой, спечетесь на осонні, Ваші плечі вже червоні! Здивувалась Іра: — Що ви, Біля річки не пече. Так ласкаво, так чудово Ніжить сонечко плече! А погрілася з годину І схопилася за спину: Ой, набігли пухирі… Ой, рятуйте, лікарі! Радять Галя, Валя, Ніла Різні засоби й мастила: І горіхову олію, І примочку з деревію, І горілку, і ефір, І сметану, і кефір… Іра мучиться, ридає, Медицину розганяє: Не доторкуйтесь до шкіри!!! Ой, дівчата, справді в Іри Тридцять вісім і чотири… Ми лікуєм Іру й кажем: — Це вже «пляжниця зі стажем»!.. А ти, пляжнику без стажу, зваж: Зрадлива ласка пляжу! ЖАРЕНИЙ ЛИН Дванадцять рибалок Ходило на став. Ніхто з одинадцяти Щастя не мав. Дванадцять рибалок — Удача одна: Данило приніс На лозині лина. Сідають вечерять Дванадцять родин. В одній тільки мисці Зажарений лин. Кругом одинадцяти Інших столів — Гарячі розмови, Та все про линів. Говорить бабусі Рибалка Павло, Що Данин линок — На чотири кіло. Рибалка Сергійко Пояснює вдома, Що лин у Данька — З величенького сома! І слухають з ляком Сестрички малі Захоплену мову Рибалки Іллі: — Чарівна удача Даньку привалила: Линище притяг — Не брешу — з крокодила!.. …Так жарений лин Підроста й підроста… За тиждень він буде Не менше кита! ЗЕЛЕНИЙ ПАТРУЛЬ Природу рідної землі Ми дуже бережемо. В нас є зелені патрулі, На рукаві — емблема: Дубове жовте листя І зірочка вогниста. Патруль обходить луг і гай, Патруль кричить: — Спостерігай! — І помічає з ходу У діда хворостину: — Ви кривдите природу, Ви зрізали лозину! Патруль іде на річку, А там матуся й дочка На молоду вербичку Повісили сорочку. — Вам, пралі, зауваження: Калічите насадження! А ось і гай. Зелена тінь Вітає птичим свистом. Глядь — під березою курінь, Накритий свіжим листом. Ганьба! — дозорець патруля Говорить командиру: — Тут стільки знищено гілля, Що я очам не вірю. Та це, — зам'явся командир,— Лишився непорядок, Бо вчора я сюди на збір Приводив жовтеняток. Ну, наламали ми гілля… Ну, забагато, згодні… Та… командиром патруля Я ж став лише сьогодні! НА ЗУПИНЦІ ЗАПАДИНЦІ (Поема) Повз бульвари та будинки Через місто, З краю в край, До зупинки Западинки Дзеленчить, біжить трамвай. Дзінь! Зупинка Западинка! Хто прибув? Мерщій вставай! Стоїмо одну хвилинку… Западинко, прощавай! Бабуся злізла. Ох, ледь жива! Чи я не забула чого, бува? — Рахує пакунки: Ось риба й до риби. Ось внуку дарунки… Усе є ніби. Чого ж в мене вільна Ліва рука? Ой, лихо!.. А внука ж нема, Васька! — Бабуся бігцем до зупинки вертає, Вона перехожих за руки хапає: Біжіть! Доженіть! Зупиніть трамвай! Я внука забула!!! В трамваї? Стривай! — Спиняються люди,— Оце так штука: Бабуся в трамваї Забула онука! Онука? Забула?? Ха-ха, дивина! Що, хлопці, немає між вас бігуна? Гай-гай, — хтось регоче. Да-а-леко трамвай! Тепер в Бюро знахідок Внука шукай! Та ви не турбуйтесь, Онучок не зник,— Втішає бабусю кмітливий двірник,— Заявим в міліцію нашу, Вона розшукає пропажу! — Та ні,— продавець-інвалід Говорить бабусі спокійно,— Нікого тривожить не слід, Не зникне з трамваю дитина! — Авжеж, — радить тьотя з авоською,— Ви краще на місці чекайте! І вдвох з продавцем із кіоска Виносить стілець: — Сідайте, Спочиньте, бабусю, оце ви, Не плачте, Зміркуйте спочатку: Трамвай же у нас кільцевий,— Приїде назад малятко!.. ……………………… Від зупинки до зупинки, Далі й далі, З краю в край, Повз бульвари та будинки Дзеленчить, біжить трамвай. На околиці столичній Гомонить базарний вир… Всім цікавиться трирічний Самостійний пасажир. Він сидить собі спокійно, Ткнувся носиком у скло. Дід-вусань бурмоче: — Дивно, Щоб дитя саме було! Він до хлопчика сідає: — Ти не сам, дитя моє? — Пасажир відповідає: — Нє, у мене баба є! — Де ж вона? — На Западинці, Певне, вийшла до крамниці. Мабуть, знов забула сіль… — А як звуть тебе? — Василь. — Хочеш яблука, Василю? — Як червоне, то давай! Ну, яке ж хлоп'ятко миле! Сміхом гримає трамвай. Дід-вусань почухав вуса, До сусідки повернувся: Я тут сходжу біля лазні, Як же хлопчик буде сам? Каже тітка в кофті в'язаній: Я пригляну за хлоп'ям.— Нахилилась до Васька: — З'їж-но, синку, пиріжка! Від зупинки до зупинки, Далі й далі, З краю в край, Повз бульвари та будинки Дзеленчить, біжить трамвай. Наш Васько сидить веселий, У віконце вигляда. Хмурий дядечко з портфелем Шоколадку Васі дав. Ще не близько Западинка, Ще трамвай пірне під міст… Вже Васькові мандаринку Очищає футболіст. Ну, — питає,— мандрівниче, Що цікаве за вікном? — І Васько пальчатком тиче: — Он знайомий гастроном! Ми там з бабою ходили, Тільки солі не купили… — Он, — показує хлопчина,— Умивається машина! — Онде пес на повідку Водить тьотю в ковпаку! Весь вагон регоче знов: — А бодай ти був здоров! — Ой, помру від сміху! — Маємо утіху! Наче тут не пасажири, Що спішать собі кудись, Наче в затишній квартирі Добрі родичі зійшлись. Вже немає незнайомих, Поріднило всіх маля, Всі жаліють невідому Бідну бабцю Василя. — Що вона робити мусить? — Обмірковують усі,— Може, наш трамвай бабуся Доганяє на таксі? Що, коли на Западинці Баба внука не чека? — Весь вагон білявій жінці Довіряє малюка. Футболіст ніяк не згоден: — Ні, ми вийдемо гуртом, От і буде видно згодом Хто залишиться з Васьком! За вікном біжать будинки, Видно парк, густий, як гай… До зупинки Западинки Наближається трамвай. От Васько стукоче в шибку І гукає: — Ба-ба-ба!!! Під кіоском, біля липки, Чимала стоїть юрба: Стоїть продавець-інвалід Із кіоска, Стоїть круглолиця тітуся З авоською, Стоять з ательє Три кравці, Два шевці, Прохожий музика З трубою в руці, Поштар і двірник, Із крамниць покупці, І баба стоїть На хиткому стільці! І бачать усі, Як з трамвая Врочисто Васько виїздить На плечі футболіста! За ним іде дядечко З жовтим портфелем, І тьотя білява З обличчям веселим, За ними, Неначе ті гості з квартири, Гуртом висипають Усі пасажири! За розклад трамвайний Забуто сьогодні, Водій півгодини Простояти згодний!.. Бабуся в сльозах заціловує внучка: — Мій носику любий, смачна моя ручко! Ох, я недотепа, ох, я забувака! Чи ти не злякався? Чи ти не плакав?! — А Вася сміється: — Чого б я лякався? Я з тьотями й дядями гарно катався! А ти чого плачеш? Не плакай, доволі… Чи знову забула купити солі? Ти, бабо, не плакай, ти, бабо, давай Щодня у трамваях мене забувай! ЗМІСТ Усміхніться, друзі! Ш. Сингаївський. Передмова Хоровод чудних пригод Геолог Коротулька Боксер Еней Красивий напис Невеселі каруселі Шкодливий кіт Поганий телефон Добрий вчинок Жіноча влада Який художник? Скривдили Городники Наукова новина Сурмач міняється Я забобонів не терплю Пригоди майстра Шкоди Сила фантазії Звідки двійки? Звідки двійки? Гіркі п'ятірки Чемпіон Звичайна історія Балерина Як я відпочиваю У новому домі Три кілки Нечепура в зоопарку Фігурист Курці Хазяйка Школяр Підказка Горішок Консультант Їжачині колючки Познайомтесь: «Їжачиха»! Язичок і «Їжачок» Лікувальні сеанси Небезпечна звичка Санітарна комісія Філателіст Розподіл праці Модниця Славний хлопчик Чому в Кузьми немає друзів? Ідуть додому два дружки Зелена справа Був у зірочки вожатий Активіст Соня-безсоня Кроти Довгов'язий і малявка Пучок веселих колючок Котяча кібернетика Безконечна історія «Товариська» допомога Бляшанка Критик Кому що Скарга двадцяти чотирьох братів Як важко стать героєм Вистава в таборі Пляжний стаж Жарений лин Зелений патруль На зупинці Западинці (Поема)